Духовна література для шукаючих Бога — Головна

Книга Володимира Антонова "Духовнi практики. Навчальний посiбник"

Головна > Книги > Духовнi практики. Навчальний посiбник > Попереднi методи

Змiст книги
"Духовнi практики. Навчальний посiбник."

Бог i ми. Ступенi духовного шляху

Багатомiрнiсть всесвіту

"Створення свiту" i "кiнець свiту"

Де шукати Бога?

Пекло i рай

Як полюбити Бога?

Бог — i Божественнi Вчителi

Бог — i язичеськi "боги"

Духовне серце — орган любовi

"Формула Бабаджі"

Iстина

Простота

Любов

Карма-йога (служiння)

Знищення свого нижчого "я" заради злиття з "Я" Бога

Практика Прямого Шляху

Попереднi методи

Початковi методи

Етична самокорекцiя

Враження — як "їжа" для душi

Початковий контроль своїх емоцiй

Зiбранiсть, енергiйнiсть

Гiгiєнiчнi поради

Хатха-йога

Робота з образними представленнями ("вiзуалiзацiя")

Основнi методи

Загальнi відомості

"Хрест Будди"

Розминка

Релаксаційні асани

Пранайами

Психофiзичнi вправи

"Шавасана"

"Латихан". Хрещення Святим Духом

Очищення чакр. Розкриття духовного серця

Виходи з тiла

Розвиток чакр. Дань-тяни

Робота з меридiанами. Сушумна, чітріні, жень-мо, "мiкрокосмiчна орбiта", серединний меридiан

"Кокон"

"Мiхури сприйняття"

Розвиток "сили в тонкостi" (правильна "кристалiзацiя" свiдомостi)

"Моржування"

Медитативний бiг

Вищi методи

Їхня задача i схема роботи

Пранава. "Народження" i "дорослiшання" у Святому Духу

Зцiлення вiд бiсiв

"Тотальна реципрокальність" (ніродхі)

Вогненне хрещення. Злиття з Божественним Вогненним "Махадублем"

"Корiнь"

"Пiдняття" кундаліні

Входження в Обитель Творця

Висновок

Лiтература


 

Попереднi методи

Попереднi методи призначенi для створення початкової вiри. А вiра потрiбна для того, щоб з'явився стимул до здiйснення духовних зусиль.

Але що таке вiра? Адже це — дуже багаторiвневе поняття.

Деякi говорять про свою вiру так: "Так, я знаю, що щось таке там є...: космiчний розум, НЛО...".

Iншi будуть дуже впевнено затверджувати: "Так, я вiрую в Бога!" I при цьому будуть навiть осiняти себе "хресним знаменням". Але вони не роблять нi найменших духовних зусиль — навiть щоб з'ясувати, чого ж хоче вiд нас Бог, не говорячи вже про змiну себе вiдповiдно до Його Волi. Навпроти, вони будуть пиячити, красти, ненавидiти, убивати, лише iнодi згадуючи про те, що "раптом це Богу не сподобається? — ну так добре, це все — потiм!". Подiбно тому, як менi, наприклад, буде зовсiм нецiкаво слухати про методи виготовлення золотих виробiв чи про гранування алмазiв, — настiльки ж нецiкаво їм слухати про Бога.

Якось я розговорився з колишнiм старостою одного приходу. Вiн розповiдав, що тепер працює над дисертацiєю. Говорю йому: але адже ми з тобою в тiм вiцi, коли пора б думати про те, щоб устигнути якнайбiльше в чернечiй справi, а не в придбаннi земних звань... Чи придасться Богу твiй учений ступiнь? Вiдповiдає: "Ну, Бог — Вiн ще невiдомо: є — чи нi; а от дисертацiя — уже майже в кишенi!"...

Вiра здобуває реальну цiннiсть тiльки тодi, коли в нiй з'являється якiсть любовi до Бога. Тому що тiльки любов здатна змусити людину щиро почати змiнювати себе, бажаючи стати таким, як завгодно Улюбленому. А в перспективi вона може перерости й у пристрасть, що змусить вiдкинути усе, що заважає на Шляху до розпростертих Обiйм Творця... Тодi-то i настає дiйсне чернецтво: буття один-на-один з Богом...

Отож, щоб допомогти людям пiдсилити вiру, i iснують настiльки безглуздi з погляду тих, хто давно пройшли цi стадiї, прийоми типу стандартних ритуальних рухів тілом, молитов, мантр i пісень, ритуальних танцiв i поклонiння зображенням Бога i "святих" на iконах чи у вигляді iдолiв.

На цiй же стадiї "працюють" казки про те, що "рукопокладення" є засобом передачi особливої мiстичної сили, що настiльки ж важлива приналежнiсть до "парампари" — безпосередньої послiдовностi вчителiв, що починається вiд Утiлення Бога. Хоча, на фактах, i серед "рукопокладених" зустрiчається чимало дияволізованих по енергетицi тупих i агресивних примiтивiв (узяти хоча б сучасних фашиствуючих "панотцiв"), i учнi духовних Майстрiв здатнi грубо псувати Навчання вже в "першому поколiннi" ланцюга наступностi.

Але при всiй удаванiй безглуздостi iгор в обряди, iнiцiацiї, загальнi й iндивiдуальнi мантри i т.п. — усе-таки Бог "пiдстроюється" пiд такi iгри людей i допомагає на цьому фоні переборювати важкi першi ступiнi великого Шляху істинним шукачам.

Так, хоча істинне хрещення Святим Духом (описане, зокрема, апостолом Пилипом [14]) нi в якiй мірi навiть не нагадує однойменний обряд у кожнiй з церков, але Бог усе-таки приймає цей акт вiд щирих неофiтiв, якщо вiн вiдбувається як клятва перед Ним у твердому намiрi шукати i знайти Його — як свою Цiль.

Але якщо хрещення приймають загони убивць перед тим, як йти на свої кривавi злочини, — то чи не виглядає це як огидна наруга над Навчанням i жертовною смертю заради нас Iсуса Христа?

Те ж i про хрещення дiтей: невже хоча б навiть звичайний життєвий досвiд не вказує на марнiсть цього акта? Адже хрещенi, як i не хрещенi однаковою мiрою i хворiють, i вмирають, i спиваються, i стають злочинцями.

Хрещення — це клятва вiрностi Богу. А зовсiм не акт "охоронної магiї". I цю клятву може давати тiльки досить досвiдчена i доросла людина, причому сама, а не "хрещенi" за неї.

... А вірьовочки вiд дитячих натiльних хрестикiв стають iнодi зашморгами для маленьких діточок. Вони заплутуються в них i перетягають собi шийки...

Натiльними хрестами в епоху насильницького хрещення росiян кати мiтили тих, хто вже були похрещенi. Щоб було зручнiше відловлювати i вiддавати катуванням чи смертi тих, хто уникали цього [32]. Для кого ж люди носять хрести тепер? Невже вони думають, що це завгодно Богу? Але для Бога досить знака хрещення в душi — у істинного щирого християнина.

... Але, з iншого боку, адже i молитва перед їжею, i iкони в будинку, i вiдвiдування храмiв, i участь в обрядах, i повторення мантр, i вiдчуття хреста на грудях — усе це може змiцнити вiру, нагадуючи про Бога. I Бог дає гiдним шукачам указiвки на вiрнiсть початих ними зусиль, впливаючи на їхню емоцiйну сферу: даючи припливи блаженства через створення потокiв благодатi.

... Але, все-таки , "рятiвних" обрядiв немає i не буває. I, знайшовши вiру-любов, людина повинна почати вивчати Волю Бога, а не канони тiєї органiзацiї, у якiй вона починала свiй Шлях. I вона повинна робити реальнi зусилля по перетворенню себе — себе як душi, як свiдомостi.

Як ми бачимо, нiчого поганого немає в тiм, що люди на певній стадiї свого розвитку втягуються у ритуальнi форми релiгiйної практики. Це характерно для всiх часiв, країн i форм релiгiї. I нема рацiї з'ясовувати, якi ритуальнi форми кращі чи гiрші. Православнi, наприклад, — прекраснi. Iншi — теж. Чим бiльше спокою, гармонiї, чистої i спокiйної радостi, блаженства, любовi — тим краще. Релiгiйнi обряди повиннi допомагати вiруючим ростити в собi саме цi якостi.

Проблема — не у формi обрядових практик. А в тiй iдеологiї, що проповiдується органiзацiями, що забезпечують цi практики. Про це ми вже говорили в попереднiх главах.

* * *

Усi люди розрiзняються по їх психогенетичному вiцi, тобто за вiком душ. Вiк тiл (онтогенетичний вiк) — це зовсiм iнше. Кожна людина при черговому своєму втiленнi досить швидко i легко може реалiзувати вже наявнi в неї вiд минулих земних життiв наробiтки. Це стосується iнтелектуального потенцiалу, розвиненостi чакр i величини свiдомостi, професiйних схильностей, виразностi тих чи iнших властивостей душі.

Тому, якщо ми бачимо дорослих людей iз принципово рiзними здiбностями до розумiння релiгiйних проблем, то це все — нормально. У тому числi нормально i те, що величезне число вiруючих разом з їхнiми лiдерами залишаються до кiнця даного втiлення лише на попереднiй стадiї духовної роботи: у наступних втiленнях у них будуть шанси продовжити свiй Шлях.

Але iнформувати про те, що ця стадiя — усього лише попередня, треба. Це допоможе швидше пробудитися i йти далi тим, хто можуть йти.

 
 

[Головна] [Посилання] [Контакти] [Книги] [Магазин]